Стійкого до дорожніх випробувань мандрівника Щуровичі ваблять не лише мальовничими пейзажами. В самісінькому центрі села — могутній і нікому не потрібний костел. Сам по собі він навряд чи зацікавить пересічного туриста. Проте нам, культурологам-маніякам, лише вигляд подібного храму кращий за бордо врожаю 1853-го року.

На гербі того періоду срібний лелека тримає змію — це такий геральдичний символ пильності.

Вважається, що поселення з не надто романтичною назвою має лічити свій вік від 1648-го року. Проте з огляду на згадку про те, як в 1578-му Щуровичі в купі з іншими радехівськими містечками спалили татари — воно значно давніше.
 
 
 
Через Щуровичі проходила старовинна дорога з Сокаля й Радехова на Кременець. Тож не дивно, що в цих краях будується й оборонний замок. Від якого до наших днів не дійшло навіть толкової згадки. Власне як і про Щуровичі загалом.
 
 
 
Хоча достеменно відомо, що нове місто будувалось у XVII столітті. Причому будувалось за спеціально розробленим проектом, з ринковою площею, системою оборонних валів і тому подібними штуками. Тож не дивно, що деякий час Щуровичі були повітовим центром.

Навіть в наші дні у буденній селючності Щурівців проглядаються шляхетні риси. Що ж до костелу — то його збудували десь на початку XX століття. Чимала польська громада могла собі дозволити звести подібну споруду. А нині католиків у селі не залишилось, храм нікому не потрібний.
 
 
 
 
Є греко-католики, причому під опікою конгрегації (союзу) редемптористів. Це такі місіонери-подвижники, захисники найнужденніших. Більшість із західноукраїнських редемптористів після приходу радянської влади були знищені, або заслані до Сибіру.
 
 
У сусідньому селі церква взагалі непропорційна реальним амбіціям поселення.
 
 
В районі Щуровичів точилися бої Першої світової. Кажуть, що в сусідньому лісі збереглися залишки австрійського військового цвинтаря. Внаслідок бойових дій було знищено багато міських будівель, палац у сусідній Романівці. У вогні щезли й документи з історії поселення.
 
 
 
Рани від куль «прикрашають» тіло костелу. Хоча можливо, ці сліди могла залишити по собі наступна війна — адже за польського періоду костел мали б відремонтувати.
 
 
 
Період Другої Речі Посполитої (польської республіки, утвореної після Першої світової) Щуровичі можуть вважати найвищою точкою своєї історичної кар’єри. Містечко стає центром ґміни (волості) Радехівського повіту, який тоді входив до складу Тернопільського воєводства.
 
 
На 1921-й рік тут проживало 1200 мешканців, а на 1939-й — 1600. Не маю твердого переконання, але судячи з усього переважну більшість складали євреї. Після Другої світової винищене село стає глибокою провінцією.
 
 
 
В наші дні у колишньому містечку проживає лише близько півтисячі жителів. Щуровичі не мають сільради — адміністративним центром є сусідній Сморжів. Ще рік-два і не буде також дороги. (Радехівський район взагалі може позмагатись з деякими азійськими чи африканськими провінціями у чемпіонаті з бездоріжжя.)
 
 
Та не в дорогах щастя. Принаймні такий висновок напрошується від споглядання стели при повороті на Сморжів. Напис на горі такий: «Колгосп високої культури землеробства». І не сумніваюсь!
 
 
Село Щуровичі знаходиться у Радехівському районі Львівської області. Проїзд на автомобілі від Києва — 446 км (біля 6 годин дороги), від Львова — 107 км, від Луцька — 80 км. Оптимальний шлях — поворот з траси Лопатин — Берестечко на Сморжів.
 
 
Село Щуровичі Радехівського району Львівської області на картах Google.
 

Переглянути більшу мапу

Право на статтю та фото належить сайту Тут Був Я. Мандри з фотоапаратом

 

Блог про польський костел початку XX ст. в селі Щуровичі Радехівського району Львівської області пише Віктор Громик у своєму журналі на LiveJournal.
 
Посилання для перегляду - http://vicarman.livejournal.com/